Але, народ! Що там у вас по партіях та закладках? Збираюсь я рубати такий екстра наркотик, що аж слина піде. Не хочу просо себе прокачувати, чуйте сподіваюсь?
Отак, одного прекрасного дня я вирішила, що пора вийти зі звичних рамок та випробувати щось новеньке. Зокрема, псилоцибинові гриби – це моя нова вже закладка в житті. Я говорю, це вам не пудра або там щось інше примітивне. Але про все по порядку, давайте я вам розкажу, як саме це все сталося.
Закинувши свої початкові пошуки в інтернеті, я не очікувала такої кількості пропозицій. От це вам не будь-який звичайний хімік, ви знаєте. Ось так, роздивляючись серед зелених об'яв, я вибрала найбільш вигідну пропозицію – "Псилоцибінові гриби, перша якість. Краща ціна в місті!". Він мені до дому доставив, так що я навіть не замовляла.
Коли він до мене по прізвищу попер, видно було, що це не зовсім новак. Він мав такого чалого вигляду, наче вже накурився чимось інтересненьким. Після здачі грошей, я швидко повернулася до свого вай-фаю та розпакувала цей мій "сюрприз".
Ох, хлопці! Я замислилася, як все ж підкумарила. Якби ви бачили моє обличчя, коли я вийняла гриби з пакетика. Була там така краса, такий колір, як колорадський жук!
Щоб не загубити всю есенцію, я вирішила приготувати мушлі з цими щедрими грибами. Ну як, главний кухар у своєму пікантному надриві. Додала трішечки цибулі, часнику – вже слина пішла. А ще туди попала трошки масла, щоб це все гарно зігрілось. Та пропізнала їх таки, оті гриби – такі ріденькі, вчиняли вони хіба що втертий ефект на моє тіло та розум.
Тим часом, я облаяла свою ванну з повним розмахом. Вирішила, що досить мені бути звичайною, як всі інші. Хотілось чогось крутого, як в відео у блогерів. Та й фіг з ними, з тими блогерами – я сама можу зробити класні спа-процедури.
Діти, знаєте, моя ванна виявилась найкращим місцем для пісочниці. Там я слухала свою улюблену музику, плювала на всіх і все, і просто відчувала себе богом світу.
Наче я відкрила для себе нову сторінку в моєму житті. Кожен раз, коли я поправлялася, мені здавалося, що я здатна на все. Дивилася на своє відображення у дзеркалі та не могла повірити своїм очам – це ж істина, це царство, це абсолют.
Напевно, хтось може подумати, що я необдумана та безглузда. Але я не згодна. Я не химік, та але мої експерименти цілком вправляють моє чуття.
Тоді я згадала, що ще не випробувала кисеньну маску. Вирішила взяти свої спа процедури на новий рівень. Заскочила в аптеку, купила маску, ну і почала своє творіння.
Один з моїх друзів, також ветеран наркотичних розваг, сказав мені, що якщо хочу вижити, то маю порахувати час, скільки я збираюсь знаходитися у наркотичному оп'янінні. І ось я лежу на своєму новому шикарному дивані, підкумарена та готова відзначити найкращі миті свого життя.
Час летить, я проваляюсь в своєму світі, де немає ніяких проблем, страхів, лиш солодкий забуття. Невдовзі я починаю відчувати, що мій розум занурюється на глибину темряви, а думки стають вдвічі глибшими.
Здається, мені навряд чи вдасться убитися на наркотиці так сильно, як я хотіла. Це якщо говорити про фізичну смерть, звісно. Але відчути себе одним з тих світлих духів, які знаходяться між різними світами – ось це мені під силу.
Все вже позаду, я знаходжуся в тому стані, коли все просто хороше. Моя душа літає уночі, наче комаха навколо світла. А я знаю, що завтра все буде так само класно, бо я так само зачарована своїми закладками.
Друзі, навіть не знаю, як вас вітаю. Мабуть, найкращий спосіб – це запропонувати вам зі мною покататися на хвилі наркотичного екстазу. Але згадайте, що тут є свої правила та ризики. Дякую за увагу та пам'ятайте, що це все-таки молодіжний сленг.
Ах, братцы, дайте мне таблеточек, хочу наширяться до утра, словно голова огромного слона. Буквально на днях закладки получил – псилоцибиновые грибы, да такие, что и голову унесет, и душу захватит. И несмотря на все опасения и предупреждения, я решил подойти к этому вопросу с настоящей бумной философией.
Такой шарманке нужно уделить всю свою душу. Не просто наиграть, а наиграть так, чтобы мурашки по коже бегали шныряли, а голова взрывалась от потока звуков. Знающие товарищи подсказали мне, что играть на пианино тяжелый рок с грибами – must have для каждого марафонщика.
И вот настал тот день, когда всё собралось воедино. Пришли друзья, принесли шримпы – тоже своеобразная закладка, которая отлично гармонирует с нашими грибами. А когда все были сыты и довольны, я принял свою долю псилоцибиновых волшебников.
Настрой отличный, голова прямо-таки горит. Прошлогодний ЛСД-25 позади, теперь время для новых ощущений и прихода новой крутизны. Сел я за клавиши, почувствовал ритм в своих венах и открыл двери в другое измерение.
Игра началась с октав. Пальцы танцевали по клавишам, словно заклинательники. В ушах рок верещал, а в голове сочился поток музыкальных образов. Словно я стал Генрихом Лихтенштейном, управляющим биологическим организмом и позволяющим звукам проникать в самую глубь души.
Причудливые аккорды выскакивали из-под пальцев, словно телеграфная проволока, передавая эмоции и чувства. А мой белый гранд пианино менял свою сущность, становясь машиной времени, переносящей меня в эпоху великих роковых исполнителей.
Тяжелый рок зазвучал в каждой вибрации нот, бешенство и ярость пронизывали воздух. Я чалдонил на клавишах, словно псих, который наигрывает свои страхи и демоны. А мой инструмент был весь в поту, как после марафона, исполнившегося без единой ошибки.
Сквозь туман доплывали воспоминания о прошедших годах. С каждой нотой, каждым аккордом, я отплывал в мир музыки и наркотического опьянения. Все вокруг искажалось, словно витражи, передающие фантастический цветной настрой.
Эти вибрации проникали в самое сердце, настраивая его на трепетный лад. Я был на грани безудержной ярости и апатии одновременно. Это была музыка души, которая способна омолодить и оживить.
Мои пальцы становились длиннее и быстрее, словно сам гений прикасался к клавишам. Шум моря, рев грозы, стук поезда – все эти звуки я переливал через пианино, оживляя их новыми красками и эмоциями. Это был эксперимент без границ и ограничений.
Музыка стала моим наркотиком, приносящим и радость, и страдание. Я шел по краю безумия, словно акробат над бездной. Мои руки срывались и летели по клавишам, словно ямайские марионетки.
Через несколько часов я вернулся в настоящий мир, где музыка и наркотики не всегда сочетаются так гармонично. Но это был лишь отрезок времени, когда я наслаждался диким марафоном звуков, увлекая своего главного слушателя – себя самого.
И теперь, снова собираясь на очередной приход, я знаю, что музыка всегда будет со мной. Она сопровождает меня в моих наиболее прекрасных и смутных часах, принося единство и гармонию в хаосе моей жизни.